Книга "Щоденник Лоли" Ольги Купріян виявилася не просто новелізацією суперпопулярного серіалу "Школа", вона відкрила багато подробиць, які лишилися за лаштунками знятого матеріалу. У серіалу - 50 мільйонів переглядів на YouTube, сподіваємося, що книга теж припаде до душі підліткам та їхнім батькам. 

1. У книзі, як і серіалі, немає щасливих, гармонійних і геть безпроблемних персонажів.

2.10 серій - саме стільки потрібно було подивитися авторці книги О. Купріян, щоб почати симпатизувати головній героїні. Спочатку вона їй взагалі не сподобалася: підступна, поверхова, і справляє враження не дуже розумної.

3.Фінал книги відрізняється від фіналу серіалу.

4.Улюблений роман Лоли – «Поліанна» Елеонор Портер. У виконавиць ролей Лоли (Єлизавети Василенко) та Ніки (Ірини Кудашової) улюбленими є "Вуличний кіт на ім'я Боб" Джеймса Бовена та "Провина зірок" Джона Гріна відповідно.

5.У серіалі та книзі підіймається тема альтернативних методів й новітніх тем у викладенні шкільного матеріалу. Особливо це стосується нових вчителів. А також самої Лоли, яка дуже не любить вчити вірші (читайте уривок нижче), зате замінює це прослуховуванням пісень та чудово орієнтується у  назвах  («так ніхто не кохав», «ти знаєш, що ти людина?», «чому являєшся мені у сні?»).

Фото: ТСН

6.Є у книзі та серіалі алюзії до  "Лоліти" Набокова. Книжка надає  мрії Лоли про старшого чоловіка (яка насправді часто є підлітковим трендом) психоаналітичне пояснення. Лола – сирота, і їй страшенно бракує батьків, їхньої любові та турботи, тому вона шукає серед хлопців того, хто зможе хоч трохи замінити їй постать батька. Ця деталь надає об’ємності її стосункам із Пашею.

7. Книжкова Лола багато часу присвячує розвитку свого блогу та молодшим братам і сестрі, а інколи навіть вчиться : )

8.В реальному житті Ліза Василенко – теж популярна українська блогерка. Після зйомок у стрічці дівчина зібрала у своєму Інстаграмі понад 400 тисяч підписників.

9.Лола-блогерка тягне на письмі звуки, ставить  три крапки, виділяє щось капслоком, має слова паразити, інколи трошки лається. І таких 200 сторінок(!). І це абсолютно нелітературне мовлення звучить живо, переконливо і прекрасно. 

10."Щоденник Лоли" - про справжнє життя, реальні проблеми, з якими стикаються підлітки. У книзі можна знайти багато практичних порад. Книга буде цікава як підліткам і батькам, які хочуть більше зрозуміти своїх дітей.

Ми підібрали для вас уривки з цієї цікавої сучасної підліткової книги:

Презентація книги на Форумі видавців у Львові. Фото: Факти

2 листопада

Зранку.

Здається, я така щаслива, що немає про що писати. Невже це все: щоденник виконав свою місію й може йти під замок у найглибшу шухляду? Якось нудно, коли все ясно. Паша відразу сказав, що завжди мене кохав. Я йому теж сказала. Начебто. Ну, я не заперечила, коли він спитав, чи я його кохаю. Хоча потім усе-таки сказала, бо Паша так на мене глянув. Він так ще ніколи не дивився. Наче виконує дуже складний трюк із паркуру, як зав жди без страховки, а під ним — безодня. Тоді я зразу сказала, що теж його дуже люблю. Але мені здалося, що ця безодня в його очах так і залишилася. Паша взагалі дуже по-різному вміє дивитися. Є в нього погляд-засудження «Лола, ти робиш дурню». Є погляд «це хороший жарт». Є погляд-червоне-світло «припини негайно, це переходить усякі межі». Є погляд «так ніхто не кохав» (тільки для мене!). Є погляд «ти знаєш, що ти людина?». Іще є погляд «бути чи не бути?». Один із найкумедніших Пашиних поглядів — «чорт, я забув, як звуть цю людину переді мною, а вона зі мною говорить, наче знає мене сто років, поможіть!». У Паші сто тисяч поглядів на всі випадки життя, але так, як тоді, він дивився вперше.

Пізніше.

Цілі вихідні ми з ним переписувалися в чаті й скидали одне одному різні улюблені пісні. Паша скинув мені дуже кльову, я ще такої не чула — «Лети». Наче про нас:

А я не спала п’ять ночей

І я все думала про сніг.

Що він розстане й потече,

І та вода накриє всіх.

І ми потонемо у ній,

І лиш один, з усіх один

Таки залишиться живий.

Я б так хотіла,

Щоб то Був Ти.

Слухаю весь час цю пісню на повторі, хоч вона, виявляється, вже досить стара. Я погуглила групу і склала собі новий плейліст. Але ця пісня — це бомба! Цілий день наспівую «Лети, лети, лети…». Раніше я рідко коли вслухалася у слова, а тепер наче перемкнуло. Заплющую очі й уявляю, що в мене виросли крила, що я лечу, а Паша тримає мене за руку. Мені зовсім не страшно, бо це ж Паша, він геній паркуру. Він уміє стрибнути так, як кіт стрибає з дерева, — на передні лапи. А потім… на нас падає величезна хвиля, і ми пливемо, пливемо… Якимось дивом ми з Пашею дихаємо під водою… Ми практично безсмертні. Чорт, так іще скочуся до того, що вірші сюди записуватиму. Зі шкільної програми!

Ще пізніше.

Два дні не зазирала у блог, навіть не знаю, що там робиться. Може, всі вже від мене повідписувалися, і рекламодавці пішли до інших? Що ж, доведеться жити на бабусину пенсію… Але то нічого, якось вигребемося. Бабуся в таких випадках каже, що ще ніколи не було так, щоб нічого не було.

Ввечері.

У неділю ми з Пашою гуляли разом. Багато цілувалися. Ввечері в мене навіть боліли губи. Чому ніхто ніколи не каже про те, що губи можуть боліти від поцілунків? А ще Паша поставив мені синець на губі!!! Це жах! Як мені показуватися у школу?! Мало не прибила його за це, але він клянеться, що не спеціально. Виніс мені якусь мазь, від якої все має пройти. Але в понеділок я все одно не пішла у школу, бо ну його з такою губою. Зате після уроків Паша приніс мені «булочку миру» з буфету. Каже, що завжди так робитиме тепер, коли я хворітиму. Я сказала, що не хворію, а переховуюся від папараці, і в цьому взагалі-то він винен. Тоді Паша сказав, що приноситиме мені булочку щоразу, як я вдаватиму з себе хвору. І тоді я розжирію і миттю видужаю… Як я раніше була без нього? Хоча ні, насправді він завжди був поруч. Він єдиний, крім бабусі, був завжди поруч. Із шостого класу. А дурепа Лолка не помічала цього раніше.

9 листопада

М-да, Антон Володимирович сьогодні вліпив мені одиницю. Не вивчила вірш Франка «Чого являєшся мені у сні?». Кому взагалі треба вчити вірші?! Сьогодні все можна нагуглити! На якій планеті ви живете, дорогенькі вчителі?! Який у цьому взагалі сенс? Окей, я розумію розв’язувати задачки (хоч кому вони РЕАЛЬНО треба в житті?!). Розумію сенс фізики, астрономії. Паша писав реферат про якогось геніального фізика, паралізованого, він навіть говорити сам не міг. За нього «говорив» спеціальний апарат, пересувався він в інвалідному візку… Коротше, звучить і виглядає це все дуже стрьомно. Паша каже: «Шкода, що така розумна людина має таке… нерозумне тіло… Цікаво, що б він зробив, якби не був прикутий до візка?» (Паша такий бота-а-а-а-ан! Усі реферати він пише САМ!) Я навіть розумію сенс писати твори, бо мені це дуже в тему для мого блогу. Але навіщо людей примушують вчити вірші в добу вай-фаю та мобільного інтернету — не розумію! А ще А. В. написав мені зауваження в щоденник, бо я йому начебто нагрубила. Спитала, чого він примушує нас робити дурниці й витрачає наш час даремно. Він спершу почервонів, а потім побілів. Я думала, буде кричати, як Дарина, але він тільки глибоко вдихнув. Паша загинав пальці — дорахував до восьми. Тоді А. В. сказав, що якби у світі не було віршів, люди б вибухали від горя та страждань, навіть від краси, яку часом неможливо бачити без сліз. Я думала, він зараз заплаче. Паша дуже докірливо на мене подивився тим зі своїх поглядів, який сповіщає, що я впорола дурницю. Тоді я вирішила все виправити і врятувати ситуацію, щоб учитель не розплакався на уроці. Хоч якби це зняти на відео, був би хайповий матеріал! Я спитала, чи можна довести свою думку? Антон остовпів, але дозволив. Я вочевидь перебила йому щось важливе, про що він хотів договорити, але передумав. Тоді я дістала смартфон і загуглила «Чого являєшся мені у сні?». Ого, виявляється, є така пісня! Коротше! Я включила трек на повну гучність, і всі слухали. Сказала, що в наш час немає проблем у тому, щоб учити щось напам'ять. Навіть абетку чи табличку множення легко знайти в інтернеті. Потім я сказала, що якби на всі вірші, які нас змушують вчити у школі, були прикольні пісні, то вчити літературу було б іще більш-менш стерпно. Але А. В. все одно вліпив мені одиницю за невиконану домашку. Бо він задавав вивчити вірш. Але визнав, що мої аргументи цікаві, і він подумає, як можна застосовувати це на уроках. Тю. Відморозився, коротше.

Ввечері

Паша таке зробив, таке! Щось супермегаромантичне, як у кіно! І дозволив виставити це у мій блог, а-а-а! Невже він змінив свою думку?! Упс, прийшла бабуся і просить помити і вкласти малих, допишу пізніше.

Перед сном

Ледь не заснула, поки читала дітям на ніч. Якщо вони й завтра змусять мене читати про Котигорошка чи Кривеньку Качечку, я закричу! Як можна сто разів слухати одне й те саме?!! Майже всі сили пішли на те, щоб не заснути поруч із ними. Повкладалися на мене, наче я їхня подушка, ковдра і матрац водночас. Одна пара ніг на правій нозі, друга на лівій, по голові на обох плечах, третя голова на животі. Поки все це спляче й тепле царство знімеш із себе, щоб не збудити, триста разів упрієш. Але я дуже, дуже досвідчена в цьому плані))). Ху-у-ух!

То на чому я зупинилася? Ага, Паша записав кавер на «Чого являєшся мені у сні?». Дуже круто звучить, бо Паша співав різними голосами — то тонко, то грубо, не пам'ятаю, як називається цей голос — баритон чи що? Немає коли гуглити. Паша кумедний. Сказав, що дозволяє використати відос у блозі за умови, що я напишу: «Це зняв мій хлопець». Так, наче я б сама цього не написала! Та він найкращий хлопець у світі! Треба не забути ще змінити статус на «Зустрічається».

Читати більше

 У статті використані матеріали : blog.yakaboo.ua, ТСН, Читомо, chytay-ua

Читайте також:

 100 найкращих книг. Частина перша

100 найкращих книг. Частина друга

100 найкращих книг. Частина третя

Приєднуйтесь :)

Інстаграм / Фейсбук  / Телеграм  / Твіттер 

YouTube