Збірка "Листя трави" прославила Волта Вітмена. Усі його вірші - це заклик до зміни життя на краще, до боротьби, до наслідування простого життя з щирим та відкритим серцем, до віри у свободу.

Себе я прославляю, себе я оспівую,

I те, що приймаю я, приймете й ви,

Бо кожен атом, котрий належить мені,

так само належить вам.

Я тиняюся, шукаючи свою душу,

На дозвіллі тиняюся влітку, нахиляюся

й розглядаю стебло травинки.

Мій язик, кожен атом моєї крові складається з

цього ґрунту, з цього повітря;

Народжений тут від батьків, зароджених тут

батьками, котрі так

само тут народилися,

Я, тридцятисемирічний,

без жодної хворості, розпочинаю

I сподіваюся не урватися аж до смерті.

Вірування та вчення, всіма облишені,

Ви відступили убік — але й ви добрі на місці

своєму, і вас не забуто, —

Я прихищаю всі — правильні й хибні,

я дозволяю стверджувати речі

щонайризикованіші:

Хай промовляє природа без перешкод

з первісною силою.

Присудження Нобелівської премії з літератури можливо перенесуть

...

Варто мені торкнуться землі стопою, як

звідти зринають сотні прихильностей

I перед ними мізерніє все найкраще,

що можу сказати.

Я закоханий в тих, що ростуть просто неба,

В людей, що живуть серед стад, що скуштували

життя над берегом океану, чи в нетрях,

У стерничих і в будівничих суден,

у майстрів із сокирами й довбнями,

в кучерів, що правлять кіньми.

Я б із ними їв би та спав би тиждень

за тижнем.

Що ж є найузвичаєніше, найдешевше,

найближче і найприступніше? — я сам,

Я ризикую і витрачаюся,

щоб повернути сторицею,

Чепурюся, щоб сам себе подарувати

найпершому, хто схоче мене узяти,

I не прохаю, щоб небо спустилося примсі

моїй на догоду, —

Я щедро себе розкидаю для всіх і назавжди.

15 зворушливих цитат з "Маленького принца"

***

Спитала дитина: "Що таке трава?" — і повні пригорщі мені простягла.

Що відповісти дитині? Не більше за неї я знаю, що таке трава,

Може, це вдачі моєї прапор, із зеленої — барви надії — тканини зітканий.

А може, це хустинка від Бога,

Запашна, умисно нам зронена у подарунок, на згадку,

Десь у куточку й вензель власника, — щоб помітили ми, звернули увагу, запитали — чия?

А може, трава — така ж дитина, зрощене зелене немовля.

А може, це ієрогліф такий самий,

Що означає: "Росту, де багато землі й де мало,

Між чорними та білими людьми;

Хай то буде канадець, вірджинець, конґресмен чи негр, —

всім даю я одне і однаково всіх приймаю".

А тепер вона ніби схожа на гарне, непідстрижене волосся могил.

Я буду ніжний з тобою, траво вруниста,

Може, ти ростеш із грудей юнаків,

Може, я полюбив би їх, якби знав раніше,

Може, ти проросла зі старих чи з немовляти, що недовго

було біля материнського лона,

Може, ти і є материнське лоно.

Надто темна трава ця, щоб рости з сивини старих матерів,

Вона темніша за безбарвні бороди стариків,

Затемна, щоб рости з блідо-рожевих піднебінь.

О, я чую нарешті мову стількох язичків,

I відчуваю, що недарма вони проросли з піднебінь.

Шкода, що не можу я тлумачити натяки на юнаків і юнок умерлих,

I натяки на дідусів і бабусь, і немовлят, що недовго були

біля материнського лона.

Що ж, по-вашому, сталося з юнаками й старими?

Що, по-вашому, сталося з жінками й дітьми?

Вони живі й десь їм незле ведеться,

Найменший пагінчик свідчить, що смерті нема насправді,

Бо, якщо вона й з'являлась, то вела за собою життя, — смерть не чигає

в кінці шляху, щоб життя зупинити,

Смерть-бо гине при появі життя.

Усе рине вперед і вшир, ніщо не щезає,

I смерть — це не те, що гадають, — це краще.

20 років Гаррі Поттеру: нові обкладинки

Приєднуйтесь :)

Інстаграм / Фейсбук  / Телеграм  / Твіттер 

YouTube