УКР
|
Поезії Сергія Татчина - це рефлексія на життя міста, своєрідна інтимна, але впізнавальна історія. "Місто на "В" - дуже тепла збірка, сповнена весни і літа, як в текстах, так і настроях. Це суцільні любов і пошук себе."Вінницька абетка" - це осіння частина циклу віршів поета. Це - вулиці, площі, трамваї і, звичайно, вежа. Це місто та його люди, повітря і вода, дерева та спогади."Південний Пух" - зимова частина вінницького книжкового триптиху автора, збірка, покликана завершувати цикл поетичних мандірвок містом і, водночас, розпочинати зовсім щось нове.
липневе сонце розгоряється - аж допоки
не випалить залишки цих перестояних днів
хочеться у віршах медитативного спокою
принаймні мені
хочеться розкинути руки над Вінничиною
і триматися на повітрі як вільний птах
бачити її - нічиєю і любити її - нічию
і тільки так!
ЗРЕШТОЮ
зрештою весна - це тотальна ніжність,
екстатично зайпійна, неконтрольована.
коли з інших - весело, а із себе - смішно,
коли неперадавано легко, кайфово, кльово!
коли небеса наді мною і в мені - тотожні,
тане передати фарбами, бо немає кольору.
коли хочеться бути в Парижі художником
чи в Немирові, при церкві, сторожем і столяром.
коли хочеться любові, а її - навалом!
і все довкруж - для неї, чи її віщує.
коли тебе прощають і люблять, а тобі все мало,
чи коли до обіду не знаєш, де заночуєш.
коли світ тримається не на черепах і китах,
а поперевах - на пролісках, а затим - на рястові.
коли кожному стрічному кожна зустрічна - та,
і він її готовий аж до літа вкрасти.
коли кожнісінький рух - обережний і скупий,
і не тому, що економиш якісь там сили,
а боїшся наполохати цю весну - якби
все довкола справдилось, то було б красиво!
зрештою, весна - це не пам'ять, а надія
на те, що коли за руку мене в темряві береш ти,
щоразу прозріватиму, що лиш тебе хотів я.
це кохання, зрештою!
Вдумливе інтерв'ю з буктюбером Людмилою Дмитрук
ІЗ ЧОГО ПОЧАТИ
із чого почати? із того, що літо пройшло.
із того, що Вінниця в липні розморена й хтива.
і з того, що - спека, повітря довкола - як скло.
і спроба писати - як подвиг, читайте - як диво.
цей липень - як море! - тримає на грудях мене,
а потім виносить, як рибу, на вінницький берег.
і я байдикую. та з кожним змарнованим днем,
радію, що світ відкриває незлічені двері.
щоденні маршрути, мохіто по шість п'ятдесят.
у Вінниці спека - в Тернополі спека - в Берліні.
бавовняні квіти над Бугом опівдні висять.
а я засмагаю на тлі віршування і ліні.
цей липень - як смузі. як пиво. чи як шаурма.
еклетика зла - запорука здорового глузду.
нічого не мати. чи мати усе, що не мав, -
різниці немає - чи порожньо, врешті, чи пусто.
я чую бехмежжя, розверсте над квітами хмар,
цю музику сфер, що у липні звучить в до-мінорі.
і те, що за літом одразу можлива зима,
написано хвилями слів на липневому морі.
цей липень минає. відчутно. принаймні, мені.
коли вдихаєш, то це відчуття - перед вдихом.
у кожному "так" вже вчувається справджене "ні".
і в небі ночами незвично мінорно і тихо.
і тиша така, що дурієш. не можна ж отак!
безмежжя і космос. мовчання. молитва і віра.
насподі небес - екстатична присутність Христа.
насподі землі - симетрична солоханість звіра.
коли я пишу про липень - розморений, плинний,
то насправді я пишу виключно про те,
що ми з тобою зближаємося щохвилини,
фатально і невідворотно - step by step.
а спеки стільки,
що хватило б усім замерзлим,
що полягали напівдорозі у снігах і льодах!
вже й не віриться, що у Вінниці настане вересень,
що ітимуть дощі і тектиме вода.
та якщо заплющитись, здається, я тебе бачу,
серед туго натягнутих струн дощу.
і навіть чую пісню - ти співаєш наче,
от тільки слів я здалеку не розчув.
2 липня і книги: Сосюра, Гессе та Гемінґвей
ОЗВИСЬ
літо - як віра. як присуд. як синє тату.
дві наполохані літери - сойка і крук,
що прилетіли до мене, а я вже не тут.
я поза голосом, поза обценьками рук.
що мені лишиться після цієї весни?
як скоротити підшкірний словесний запас?
сонце і вітер. хоч вітер тікає. а з ним
те, як рибалив, косив, відпрацьовував, пас.
літні канікули млосні й тягучі, як час
після купання - отак би лежав і лежав.
це як не знати, що ьреба спинпитись. хоча,
нащо спинятись, якщо невідома межа.
вітер і сонце. засмага. завзяття і млість.
варто замружитись - хочеш злетіти у вись.
чуєш, тебе перша дівчинка кличе в імлі?
не озивайся. заради Христа, не озвись.
Читайте також: 5 книг, що змусять вас подивитися на світ інакше
Приєднуйтесь :)
