сонна осінь з голубами янголів.
щось воно на денці тік то так.
я б тобі повірив би та я б тобі
хоч би якось, та подав би знак –

най би не бровою, то бровинкою,
най би розговівся і затих,
алебастровим цілунком викупив
від ламкої – в крапельку – води.

вітер заголив би небо лев’яче,
стер би з ока темних голубів.
хтось тай звикне, щось тай перемелеться,
от би тільки знак подав тобі.

але ще цілунки непроявлені,
ще душа не встоялась в душі,
і збирає осінь теплих янголів,
у вологий із лози кошіль.

Більше поезій Івана Андрусяка у книзі "Серця приручених рослин"