А знаєш, що полегшує жити й від чого
зриває терпець? –
Не злість, голубчику, і не дурість,
а, віриш? – Спокій сердець,

Коли ти камінь, коли ти пристань і
вічний холодний штиль,
коли твої ледь помітні бризки –
беземоційний ширх,

Коли на серці розлогі схили,
мудрий спокій картин,
коли на сонці красиві брили
на тихий лягають на тин.

Нехай всередині поодинокі,
скали і бурі тінь,
Послухай, ти вигляд зроби, що спокій
править тобою всім!

І стане легше, відчуєш, жити,
Розмови, пояснення десь
І зникнуть і зможеш тоді лишитись
з собою таки увесь.