Я не про те. Ми тiльки листя, що мляво циркулює в часi. 
Трико, брунатне при краях, що шарудить шорстким екраном. 
Ми тiльки листя. Он, у тебе маленький лабiринт сховався. 
Цi прожилки, ця архаїчнiсть… Я почуваюсь майже паном… 
I що кому до нас учора? Хiба що мряч густа вечiрня 
Подвоює нам iснування у вимiрах струнких алеї. 
Повiтря наше вже не наше. Воно над нами гасить тiнi. 
I скоро — прiлiсть, чи зневага, чи просто вогкiсть колiзеїв… 
Хоч будуть зойки пригасати… Хоч хто їх вчує серед мiста? 
Зомлiння. Тиша, нiби втома — що не купити i не вкрасти. 
I горобчихи трансильванськi, i наша суть — крихка й двоїста. 
Ми тiльки листя. Ми — минуле: самотнє, тихе й невиразне.