Людям важливо пояснювати, на чиєму вони боці та чому, а також наскільки вони упереджені. Я хочу поговорити з вами про читання. Про те, що читання художньої літератури, читання для задоволення є однією з найважливіших речей у житті людини.

   Я, очевидно, дуже упереджений, адже я - письменник, автор художніх текстів. Я пишу і для дітей, і для дорослих. Уже близько 30 років я заробляю собі на життя за допомогою слів. Безсумнівно, я зацікавлений у тому, щоби люди читали, особливо художню літературу, щоби існували бібліотеки та бібліотекарі, а також місця, де можна читати.

   Тому я упереджений як письменник. Але ще більш упереджений як читач.
 

   Одного разу я був у Нью-Йорку і почув розмову про будівництво приватних в'язниць - це індустрія, що стрімко розвивається в Америці. Тюремна галузь повинна планувати свій майбутній ріст - скільки камер їм знадобиться? Скільки ув'язнених буде через 15 років? І вони виявили, що можуть передбачити все це дуже легко, використовуючи найпростіший алгоритм, заснований на опитуванні про те, який відсоток 10 і 11-річних не вміє читати.

   В цьому немає прямої залежності. Не можна сказати, що в освіченому суспільстві немає злочинності. Але взаємозв'язок між факторами все ж є. Я думаю, що найпростіші з цих зв'язків походять з очевидного. Грамотні люди читають художню літературу.

    У художньої літератури є два призначення.
 

 По-перше, вона відкриває вам залежність від читання. Жага дізнатися, що ж відбудеться далі, бажання перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, і ти повинен дізнатися, чим це все скінчиться... в цьому є справжній драйв. Це дозволяє вивчити нові слова, думати по-іншому, продовжувати рухатися вперед. Усвідомлювати, що читання саме собою є насолодою. Одного разу зрозумівши це, ви будете читати постійно.

Найпростіший спосіб виховати грамотних дітей - навчити їх читати і показати, що це - приємна розвага. Знайдіть книги, які їм подобаються, дайте їм доступ до них, дозвольте їм прочитати їх.
Не існує поганих дитячих авторів, якщо діти хочуть їх читати і шукають їх книги. Всі діти різні. Вони знаходять потрібні історії і стають їх частиною. Банальна, стандартна ідея не є такою для них. Адже дитина відкриває її для себе вперше. Не відсторонюйте дітей від читання лише тому, що вам здається, наче вони читають неправильні речі.  

  По-друге, художня література породжує емпатію. Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви бачите речі, які відбуваються з іншими людьми. Художня проза - це щось, що ви створюєте самі з 33 літер і кількох знаків пунктуації. І тільки ви, використовуючи свою уяву, створюєте світ, заселяєте його і дивитесь навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця і світи, про які б і не дізналися. Ви усвідомлюєте, що зовнішній світ - це теж ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли настає час повернутись у свою реальність, щось всередині у вас змінюється назавжди.
 

  Емпатія - це інструмент, який збирає людей разом і дозволяє вести себе не як самозакохані самітники. Ви знаходите в книжках дещо життєво важливе для існування в цьому світі: світові не обов'язково бути саме таким. Все може змінитися.  

   У 2007 році я був у Китаї, на першому схваленому партією конвенті з наукової фантастики і фентезі. Я запитав офіційного представника влади: чому? Адже НФ не схвалювали досить довго. Що змінилося?
Все просто, сказав він. Китайці створюють чудові речі, якщо їм приносять схему. Але вони нічого не покращують і не вигадують самі. Тому їх делегація поїхала до США, відвідала Apple, Microsoft, Google і розпитала людей, які створюють майбутнє вже сьогодні, про них самих. Виявилось, що всі вони читали наукову фантастику, коли були хлопчиками і дівчатками.
 

  Література може показати вам інший світ. Вона може відвести вас туди, де ви ніколи не були. Один раз відвідавши ці дивовижні світи, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені оточенням, в якому виросли. Невдоволення - це хороша річ. Невдоволені люди можуть змінювати і покращувати все навколо, робити світ кращим, робити його іншими.

  Інший спосіб зруйнувати дитячу любов до читання - це, звичайно, переконатися, що поруч немає книг. І немає місць, де діти могли б почитати. Мені пощастило. Коли я ріс, у мене була чудова районна бібліотека. Бібліотеки - це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися.
 

   Це освіта (яка не закінчується в той день, коли ми покидаємо школу чи університет), це дозвілля, це притулок і доступ до інформації.

  Я думаю, що тут вся справа в природі інформації. Інформація має ціну, а правильна інформація - безцінна. Протягом всієї історії людства ми жили в інформаційному голоді. В останні роки ми підійшли до перенасичення інформацією. Ерік Шмідт з Google розповідає, що зараз кожні два дні людська раса створює стільки інформації, скільки ми створили від початку нашої цивілізації до 2003 року. Це близько п'яти ексабайт інформації в день, якщо ви полюбляєте цифри. Зараз завдання полягає не в тому, щоби знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб розшукати конкретну рослину в джунглях. Нам потрібна допомога в навігації, щоб знайти те, що нам дійсно потрібно.

 Бібліотеки - це місця, куди люди приходять за інформацією. Книги - це тільки верхівка інформаційного айсберга. Бібліотекарі можуть вільно і легально забезпечити вас цим безцінним ресурсом. Сьогодні більше дітей, ніж будь-коли раніше, беруть книги з бібліотек, і це різні книги - паперові, електронні, аудіокниги. Але бібліотеки – це також місця, де люди, у яких немає комп'ютера або доступу до інтернету, можуть вийти в мережу. Це надзвичайно важливо в часи, коли ми шукаємо роботу, розсилаємо резюме, оформляємо пенсію. Бібліотекарі можуть допомогти цим людям орієнтуватися у світі.
 

  Бібліотеки - це ворота в майбутнє. Тому дуже шкода, що по всьому світу місцева влада розглядає закриття бібліотек як легкий спосіб зберегти гроші, не розуміючи, що вони обкрадають майбутнє, аби заплатити сьогодні. Вони закривають ворота, які повинні бути відкриті.

 Книги - це спосіб спілкуватися з мертвими, вчитися у тих, кого більше немає з нами. Людство створило себе, розвивалося, породило знання, які можна розвивати, а не просто запам'ятовувати. Є казки – старіші, ніж безліч країн, які значно пережили культури і стіни, в яких їх вперше розповіли.

  Необхідно підтримувати бібліотеки. Використовувати їх, заохочувати інших користуватися ними, протестувати проти їх закриття. Якщо ви не цінуєте бібліотеки, значить, ви не цінуєте інформацію, культуру та мудрість. Ви заглушуєте голоси минулого і шкодите майбутньому.

   Ми повинні читати вголос нашим дітям. Читати їм те, що їх радує. Читайте їм історії, від яких ми вже втомилися. Говоріть різними голосами, зацікавлюйте їх і не припиняйте читати тільки тому, що вони самі навчилися це робити. Зробіть читання вголос моментом єднання, коли ніхто не витріщається в телефони, а спокуси світу відкладені кудись подалі.

  Ми повинні користуватися мовою. Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова і як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, говорити те, що маємо на увазі. Ми не повинні намагатися заморозити мову, прикидатися, що це мертва річ, яку потрібно шанувати.

  Письменники, особливо дитячі, мають зобов'язання перед читачами. Ми повинні писати правдиві речі, що особливо важливо, коли ми складаємо історії про неіснуючих людей чи місця, де не бували, розуміти, що істина - це не те, що трапилося насправді, а те, що пояснює нам, хто ми такі. Зрештою, література - це правдива брехня. Ми повинні не втомлювати наших читачів, а робити так, щоб вони самі захотіли перевернути наступну сторінку.
 

   Один з кращих засобів для тих, хто читає без особливого бажання, - історія, від якої вони не зможуть відірватися.

  Ми повинні говорити нашим читачам правду, озброювати їх, захищати і передавати ту мудрість, яку встигли почерпнути з нашого недовгого перебування в цьому зеленому світі. Ми не повинні проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в голови наших читачів, як птахи годують своїх пташенят попередньо розжованими черв'яками. І ми не повинні ніколи, ні за що у світі, ні за яких обставин писати для дітей те, що нам би не хотілося прочитати самим.

Всі ми - дорослі та діти, письменники і читачі - повинні мріяти. Ми повинні вигадувати. Легко прикидатися, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо в світі, де суспільство величезне, а особистість - менша ніж ніщо, атом в стіні, зернятко на рисовому полі. Але правда полягає в тому, що особистості змінюють світ знову і знову, створюють майбутнє, роблять це, уявляючи, що все може бути іншим.

Озирніться. Я серйозно. Зупиніться на мить і подивіться на приміщення, в якому ви перебуваєте. Я хочу показати щось настільки очевидне, що про це всі вже забули. Все, що ви бачите, включно зі стінами, було в якийсь момент придумане. Хтось вирішив, що набагато легше буде сидіти на стільці, ніж на землі, і вигадав стілець. Комусь довелося придумати спосіб, щоб я міг говорити з усіма вами в Лондоні прямо зараз, без ризику змокнути. Ця кімната і всі речі в ній, в будівлі, в цьому місті існують тому, що знову і знову люди щось вигадують.
 

Ми повинні робити речі прекрасними. Не робити світ гіршим, ніж він був до нас, не спустошувати океани, не передавати наші проблеми наступним поколінням. Ми повинні прибирати за собою, і не залишати наших дітей у світі, який так нерозумно зіпсували, обікрали і знівечили.

Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою й мудрою: "Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок." Він розумів цінність читання та уяви. Я сподіваюся, ми зможемо передати нашим дітям світ, де вони будуть читати, де вони будуть уявляти і розуміти.