Книгу Замятина "Ми" прийнято вважати антиутопією, хоча все набагато глибше. Головний герой, Д-503, математик, один із головних будівельників величезного прориву у техніці і науці цього світу, Інтегралу. Усе його життя - чітко проведена лінія, ні кроку вліво, ні кроку вправо. Прокидаєшся і засинаєш у точно визначений час, крокуєш і навіть їсиш у точно визначеному ритмі, є лише дві години, коли ти можеш діяти вільно, але і ця поблажка головному герою здається зайвою. 

   У світі, де душа - це хвороба, а люди - не люди, а нумери, дуже важко виникнути чомусь такому як кохання, адже все запрограмовано, а любов - це те, що неможливо ввести у якісь рамки. Д-503 зустрічає І, й все його виважене, точно прораховане до міліметру життя іде шкереберть, він намагається жити, так як і раніше, та все частіше розуміє, що бути одним із маси "Ми" - зовсім не те, єдине щастя - це бути з нею.

   Автор, описуючи цей дивний світ, не дає чітких відповідей, навіть розв'язка видається незакінченою. Як поєднані любов та фантазія? Чи душа і творчість - це щось прекрасне, чи це відхилення, що не дає нам бути щасливими? Адже, коли все чітко та вивірено, хіба є за що хвилюватися?

  Можливо, лише любові під силу змінити світ, і систему, і надати сенсу життя, там де його годі й шукати. Лише вона може зламати геть підпорядкований логіці світ, де якісь ілюзорні прагнення вважються непорушною істиною. Можливо - це лише єдина реальність,  у яку варто вірити.