31 березня народилась людина, казки котрої читають і дотепер. Корній Іванович Чуковський (справжнє ім’я  Микола Васильович Корнєйчуков)— російський та радянський письменник, перекладач і літературознавець українського походження. Перекладач українських поетів, упорядник кількох видань російських перекладів Тараса Шевченка, автор нарису «Шевченко». Доволі часто зустрічається дата народження 1 квітня, що з'явилась у зв'язку з помилкою при переході на новий стиль.

      Ще в гімназії Корнєйчуков почав писати вірші й невеликі оповідання, але соромився своїх творів. З початку літературної діяльності Корнейчуков використовував псевдонім «Корній Чуковський», до якого пізніше приєдналося фіктивне по батькові «Іванович». Від 1901 року почав друкуватися в «Одеських новинах».

      Пізніше, приділяючи багато часу спілкування з дітьми, Чуковський виявив, що як особливого напряму дитячної літератури в Російській імперії не існує. Паралельно він перкеладав російською твори Волта Вітмена, що забезпечило популярність Чуковського в літературному середовищі. Чуковський став впливовим критиком, засуджував бульварну літературу, захищав футуристів. У 1912 видав дитячий альманах «Жар-птиця», проте він лишився непоміченим. З початком Першої світової війни Корній побоювався, що його призвуть до війська, але цього так і не сталося. Наприкінці 1916 написав віршовану казку «Крокодил».

      У 1918 Корнія Івановича запросило на роботу видавництво «Дитяча література» завідувати англо-американською секцією. Також він став спеціалістом з творчості Миколи Некрасова. Після революції «Корній Іванович Чуковський» стало його справжнім ім'ям, по батькові та прізвищем. У 1920 народилася його донька Марія. За короткий час він створив свої найкращі казки — «Айболить», «Мийдодір», «Муха-Цокотуха», «Телефон». Однак на нього також посипалась критика. «Муху-Цокотуху» оголосили гімном куркульського і міщанського побуту, що завдає радянським дітям непоправної шкоди. Письменник Казакевич вважав, що казка «Тарганище» — це сатира на Йосипа Віссаріоновича Сталіна (сучасні критики вважають сатирою на Троцького).

      Далі почалася смуга особистих трагедій письменника. В 1926 було заарештовано його доньку Лідію, котра вступила до підпільного товариства. Глава радянських педагогів Надія Крупська стала особистим ворогом Чуковського, критикуючи його казки і вимагаючи їх заборони за «міщанську непристойність» і «буржуазну ідейність». Зокрема їй вдалося домогтися заборони творів «Бармалей» і «Лікар Айболить». У справу втрутився Максим Горький, написавши статтю в захист Чуковського, схвалену Сталіним. Він підвів обґрунтування цитатами Леніна, його підтримали більшість видатних літераторів СРСР, Олекій Толстой, В'ячеслав Шишков, Юрій Титнянов та інші. Сам Корній в 1929 відрікся від своїх казок та пообіцяв видати збірку нових, «ідеологічно правильних», але цієї обіцянки не дотримав.

      Після війни опублікував свою останню казку «Пригоди Бібігона», яка була повністю видана тільки в 1963. Надалі займався перекладами книг Кіплінга, Марка Твена, Оскара Уайльда, видав книгу про теорію художнього перекладу. 1962 року став почесним доктором літератури Оксфордського університету у Великій Британії. На своїй дачі в Передєлкіно Корній Іванович організував за власний кошт дитячу бібліотеку, читальню та дім дитячої книги.

      Помер 28 жовтня 1969 у віці 87 років від вірусного гепатиту. Похований на невеликому кладовищі селища Передєлкіно. Ще до своєї смерті письменник склав список людей, яких не бажав «бачити» на своєму похороні.