Література вкотре стала місцем зустрічі різних людей, які закохані в книги і не бояться говорити на складні теми. Адже саме вона часто створює зв'язок між людьми, долає бар'єри непорозуміння. У книгах ми бачимо війну, як вона є, без прикрас. У деяких книгах, які ми пропонуємо на ваш розгляд, війна є  непомітним фоном. Тому що війна стає війною, коли вона зачіпає тебе емоційно. А так відбувається не завжди. Не завжди ти можеш помітити очевидне. І завдання літератури: передати емоційно правду, щось важливе, щоб читач, який візьме книгу до рук, сприйняв, відчув це. І саме про це "Острів Європа" - про важливість спілкування, бажання чути один одного, а також не забувати власну історію.

Оксана Забужко "І знов я влізаю в танк" 

   Це не підручник, це спроба Оксани Стефанівни описати власний досвід у боротьбі в інформаційній війні. З 2012 і по 2016 вона розповідала світу про те, що насправді відбувається в Україні, відклавши написання роману. Її статті та есе закордонним та українським виданням і ввійшли у цю книгу. У другій її частині вона розповідає про власні моральні орієнтири та людей, які не давали їй зійти з правильного шляху.
  Ця збірка актуальної публіцистики відомої письменниці — це книга для тих, хто не уникає чесних відповідей на нагальні питання і переймається викликами, які ставить перед українцями сьогодення. Тут ідеться про химери «поневоленого розуму» та про нові маски й форми, яких набуває в епоху мас-медіа давня війна, про пошук героїв, про знакові постаті й тексти, а зрештою про те, як гідність і спротив нав’язаним правилам гри дають нову надію європейській цивілізації. 

 II
8.08.2008


...Так чому ж я мушу
стояти на цім п’ятачкові - вузенькім окрайчику -
в повному бойовому виряді, з протигазом включно,
і волати, як оглашенна: «Вони не пройдуть!» -
невже лиш на те, щоб подати знак
(променем ліхтарика по безкрайній мапі)
що у цій-от точці – принаймні в цій, -
допоки її закрито
шістдесятьма каге мого живого тіла,
вони й справді -
не пройдуть?

Авторський вечір Оксани Забужко. Садиба Львовича. Фото: Вежа

"Кримський інжир"

Тема Криму неоднарозово звучала на фестивалі. І за це організаторам величезне дякую, бо кожен міг відучити і зрозуміти, наскільки це важливо для кожного з нас мати ось той "особливий край, омитий морем та зігрітий сонцем, де навіть вітер, який не знає кордонів, віє по-іншому". Важливо знати, що відбувається зараз в Криму, не втрачати зв'язок, а головне - намагатися повернути його. Ця книга - це на ментальному рівні об'єднання з цією землею кримськотатарського народу, який, попри всі історичні та політичні реалії, намагається зберегти свою мову, культуру, релігію, світоглядні принципи, творити свою літературу. Адже за майже 28 років незалежності книг кримськотатарською або про Крим було досить мало.

Ця книжка об’єднала найкращі твори учасників першого українсько-кримськотатарського літературного конкурсу «Кримський інжир», що відбувся 2018 року. Поезія і проза, що увійшли до антології, дуже різні за жанром, стилем і поетикою, проте Крим — це та спільна тема, що їх об’єднує. У кожному творі своя емоційна тональність: біль і глибокий, як море, смуток, але водночас розуміння того, що можна втратити рідний дім, та головне — не втратити власної й національної ідентичності. Під однією обкладинкою зібрано твори як кримськотатарською, так і українською мовами.

Укладачі: Алім Алієв, Анастасія Левкова.

 Кримсько-татарські читання на острові Кемпа. Учасниці (злва направо) : Сеяре Кокче, Весна Касерес, Аліє Кенже-Алі. Фото: Вежа

Ілона Червоткіна. Солхат

автобус зупиниться посеред пилу та смороду.

водій скаже "приїхали"

і віддасть рюкзак

о, Солхате, він нічого не розуміє -

пробач йому.

він не бачив

середньовічний святковий базар

і тополі мінаретів,

він не дихав твоїм повітрям,

не ходив пішки до Коктебеля,

 не закохувався в красуню Зілху, 

що готує найсмачніший кубіте в світі.

водій викурює смердючу сигарету,

повертається до салону.

"хто сів у Старому Криму?" - питає.

Анонім "Жінка в Берліні"

  Довгий час ця книга залишалась анонімною. Вже потім ми дізнались, що авторкою була Марта Гіллерс. Тому що зараз про це говорити не так страшно, не так важко, сформувався ґрунт для таких розмов. Навіть вихід її українського перекладу у 2019 році свідчить про те, що лише зараз ми починаємо говорити про Другу світову війну не з точки зору боротьби двох тоталітарних держав, а з погляду людини, яка не описує воєнні дії, а зовсім якісь побутові епізоди з життя, через які, тим не менш, прогядається, весь історичний контекст. 

    Скурпульозно, майже репортажно берлінська журналістка щодня з 20 квітня по 22 червня 1945 року описує життя в плюндрованому Червоною Армією місті. Живучи без їжі, електрики, газу й води, кмітлива, спостережлива, сповнена вітальних сил і непохитного здорового глузду, героїня-оповідачка «Жінки в Берліні» стала голосом безсловесних мільйонів жінок, яким випало відбудовувати життя з руїн, у матеріально й морально знищеному світі.

Юля Цімафеева "Цырк"

   Юля Цімафеева - білоруська письменниця і перекладачка, сильні вірші якої привертають увагу до культури, яка часто опиняється поза увагою укрїнського і не лише читача, а також долі жінок, чия позиція нехтується пропри різні зусилля держав і спільнот. "У другі паэтычны зборнік Юлі Цімафеевай увайшлі вершы, напісаныя ў 2014-2016 гадах у Мінску, Парыжы і беларускай вёсцы Кароткавічы. У чым улада мовы над чалавекам, як мы выяўляем сябе праз цела, што такое паэзія і наколькі жанчына ўпісаная ў палітычна-культурны кантэкст нашага часу - над гэтымі пытаннямі разважае аўтарка кнігі." 

 Слухати, як декламує свої вірші Юля, - одне задоволення : )

Послухати її вірш "Цырк" можна тут

Я нарадзілася
з вандроўным цыркам унутры.
З цыркам, толькі падумай,
у палескай вёсцы.
Жанглёры, акрабаты,
барадатыя жанчыны…
Які сорам!

Вандроўны цырк
вырастаў разам са мной,
як ваўчаня, што хоча мяса,
яны ўсе хацелі феерверкаў
і шырокіх дарог.
А тут
бураковыя палі,
каларадскія жукі,
народныя прыкметы.

Я хавала свой цырк
між старонак кніг,
як гербарый.
Жанглёраў, акрабатаў,
барадатых жанчын
я выпроствала
ў спадзеве высушыць...

Розмова-читання "Подвійний переклад: говорять іноземки" Учасниці (зліва направо) : Міруна Влада, Катерина Калитко, Юлія Цімафєєва

Модератор: Анна Вовченко. Фото: Острів Європа

Фото: ЛітАкцент

  «Ніч чужинців» — друга поетична збірка Катріни Хаддад, української поетеси із сирійським корінням, і водночас перша, що виходить друком. Поетичне двокнижжя, як означує його авторка, побудоване у формі стрічки Мебіуса: у місці склейки перша книга «Вогні і води, води і вогні» переходить у другу книгу «Домівка буття». А разом із ними одну символічну поверхню утворюють мир і війна (чи то пак життя і війна, адже до війни про мир не говорять, натомість ведуть мову просто про життя), український і сирійський світи. Сюди увійшли тексти, писані у 2006–2017 роках: верлібри і римовані вірші, коротенькі майже хоку — і багатострофні міні-поеми. І все це об’єднано космічним відчуттям місця й моменту, рухом від відчуження до прийняття й навпаки, пошуком мови і слів та глибиною тиші й темряви, з якої і за якою ведеться спостереження. 

    Вірші, які читала авторка, були дуже різні. Ось один із них, який присвячений декомунізації. 

Розступися червона водо

ми йдемо додому

арфа-ріка солодка

як цукор пісок Сахари

сиреною вабить

верніться

…

розступися червона водо

там позаду роси блискучі

там дитинство і назви знайомі

там велика й могутня

майже одна шоста суші

роздеруть нас сирени

коли не пропустиш

 Катя Калитко та Катріна Хаддад читають вірші. Сходи на Кумбарах. Фото: Вежа

   Тема ночі тягнулась протягом усього фестивалю червоною ниткою від ліричного виступу гурту "Кораблі" і їх "Три кроки і ніч" до заключного виступу Мар'яни Садовської "Ніч лише починається", який об'єднав біблійні сюжети з темою війни. 

    Також фестиваль порадував знайомством з закордонними гостями: одним з найвідомішим польських письменників Мацеєм Плазою, Робінзоном сучасної Європи, та його книгою «Робінзон у Болехові»; з хорватсько-швейцарською письменницею Драґіцою Райчич, яка читала поезії зі збірки "Integracion. Вибрані вірші та проза"; з чеською письменницею Луціє Фаулеровою і її романом "Уловлювачі пилу". 

     Це все зробило цьогорічний "Острів Європа" особливим та незабутнім, за що дякуємо організаторам, учасникам, глядачам та всім причетним : ) І бажаємо не зупинятися на досягнутому та радувати поціновувачів літератури такими особливими заходами !

Як проходив фестиваль у минулому році читайте тут

 Статтю підготувала Олеся Лісова

Дивіться на YouTube.